Главная | Регистрация | Вход | RSSСуббота, 25 Ноябрь 2017, 05.56

Управление-служба по делам детей Соборного района

Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » 2017 » Март » 27 » Категорична позиція ВСУ щодо визначення місця проживання дитини може зашкодити інтересам останньої
08.40
Категорична позиція ВСУ щодо визначення місця проживання дитини може зашкодити інтересам останньої

Категорична позиція ВСУ щодо визначення місця проживання дитини може зашкодити інтересам останньої

 

Верховний Суд України виніс постанову, відповідно до якої при вирішенні спору між батьками про місце проживання дитини вона завжди залишається з матір’ю. ВСУ зазначив, що це робиться, аби повністю захистити дитину та надати їй таким чином усі можливості для нормального розвитку. Звідки взялася думка, що «нормальний» розвиток дитини може забезпечити тільки її мати? Чи об’єктивна така позиція?

Порушений баланс

Коли справа стосується тих, хто не може сам себе захистити, не можна керуватися тільки емоціями або стереотипами на кшталт «у нас так робили завжди». Треба послуговуватися нормами права, враховуючи, що людина (незалежно від статі, віку, віросповідання, кольору шкіри тощо) є найвищою соціальною цінністю.
Якщо проаналізувати Єдиний державний реєстр судових рішень, то побачимо, що залишення дитини з матір’ю — це поширена практика. У більшості випадків суд установлює за матір’ю право на проживання з дитиною, за винятком окремих обставин, таких як зловживання алкоголем (наркотиками), тяжка хвороба, перебування в місцях позбавлення волі, психічні розлади тощо. В суспільстві панує думка, що саме жінка повною мірою здатна забезпечити дитині нормальний фізичний та духовний розвиток.
Таку позицію висловив і ВСУ в постанові від 14.12.2016 (справа №6-2445цс16). Вона, звісно, має право на життя, та в ній порушено баланс. Адже саме за умови участі у вихованні обох батьків дитина отримає необхідний фізичний, духовний, культурний та емоційний розвиток.
Натомість, якщо суди на підставі ч.1 ст.3607 Цивільного процесуального кодексу послуговуватимуться цим висновком ВСУ, батькові доведеться дуже постаратися, аби чадо залишилося з ним. Звинувачення, наприклад, у тому, що жінка «наркоманка», «психопатка» чи «злочинниця» і своєю поведінкою згубно впливає на дитину, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами. І жодні інші виняткові обставини не змусять суд прийняти рішення на користь батька. Навіть при досягненні дитиною 10 років і врахуванні її думки щодо місця проживання суд має керуватись усіма встановленими фактами в сукупності, а не покладатися виключно на бажання дитини.

«За деревами побачити ліс»

Проте є різні життєві обставини і ситуації. Життя — митець, і в будь-який момент все може докорінно змінитися. На підставі ч.2 ст.3607 ЦПК суд має право відступити від позиції, викладеної у висновках ВСУ, навівши відповідні мотиви.
Наприклад, виявляється, що у матері тяжке захворювання. Потрібні значні кошти на лікування, тому можливості утримувати і забезпечувати дітей у неї немає. Розкривати персональні дані (про стан здоров’я) в суді жінка не хоче і має на це повне право. Вона дає письмову згоду на визначення місця проживання дитини з батьком. Або ж у сім’ї двоє дітей і хтось з них має бажання жити з батьком, а мама не заперечує.
В цих випадках суд повинен визначити місце проживання дитини з батьком за наявності згоди матері.
Є тільки один нюанс: під час вирішення спору суд повинен дуже ретельно і детально у всьому розібратися. Оскільки такі справи насправді можуть бути важелем впливу на матір (батька), за допомогою якого на неї (нього) чинитиметься тиск (або формуватимуться завищені вимоги щодо подальшого утримання). А якщо в протилежної сторони ще є відповідні фінансові ресурси, то розгляд справи може тривати роками.
В таких справах для суду головне — «за деревами побачити ліс». Тобто встановити дійсні мотиви і цілі сторін. Для більшості ображених дорослих маніпулювання дитиною — це звична форма поведінки. На жаль, у таких випадках сторони не думають про наслідки. Формалізм у цій ситуації може призвести до непоправних змін і в світогляді дитини, і в стосунках між батьками.
Ерік Фромм сказав: «Для більшості дітей віком 8—10 років проблема полягає виключно в тому, щоб їх любили — просто любили за те, що вони є. Дитина, молодша цього віку … вдячно і радісно приймає те, що вона любима». Таку любов повною мірою їй можуть дати і мати, і батько.
Суди ж повинні зробити все для того, щоб права та інтереси дитини були дотримані та захищені в повному обсязі. А для цього їм потрібно не відштовхуватися від категоричного висновку ВСУ, «штампуючи» однакові рішення, а розглядати кожну конкретну ситуацію.

Маленькі «заручники»

Звісно, під час надання правової допомоги ми не можемо керуватися емоціями, хоча й самі є батьками. Перш за все юрист має дотримуватися норми закону. В усіх положеннях Сімейного кодексу простежується думка, відповідно до котрої будь-який спір має вирішуватися з метою забезпечення якнайкращого становища дітей. Хоча законодавець не вдається в деталі та не вказує, що конкретно має бути враховано при ухваленні рішення.
Остання правова позиція ВСУ щодо визначення місця проживання дітей вражає своєю категоричністю. Фактично гармонійний розвиток та благополуччя дітей поставлені в залежність від «виняткових» обставин, які навіть законодавець не зміг назвати. Жоден висновок суду чи норма права не повинні містити категоричного твердження про розподіл прав та обов’язків батьків стосовно дітей. Кожна ситуація, кожна справа унікальні. Взаємини батьків і дітей кожен будує на власний розсуд і за своїми «правилами». В одному правовому висновку, який зобов’язані застосовувати всі суди, неможливо врахувати
обставини кожної справи.
Так, є випадки, коли батько отримав рішення суду про визначення місця проживання дитини з ним. Дослідивши всі обставини справи, врахувавши деталі, думку психолога, вихователів з дитячого садочка, показання сусідів, суди доходили висновків, що дитині буде краще з татом. При цьому мати не зловживала спиртним або наркотичними засобами, її поведінка не була аморальною. Але за результатами співбесіди з дитиною психолог дійшов переконання, що поведінка матері та її ставлення до дитини можуть зашкодити її нормальному, передусім психічному, розвитку. В сукупності зібрані у справі докази суд оцінив як підставу для визначення місця проживання дитини саме з батьком.
Під час розгляду будь-якої справи суд насамперед має бути арбітром між сторонами спору. І фактично вирішувати долі маленьких людей, які можуть стати «заручниками» його рішення. Тому маємо надію, що наступні правові висновки ВСУ не будуть такими категоричними.


Автор:Людмила ГРИЦЕНКО, адвокат, член комітету сімейного права та майнових спорів ВГО «Асоціація адвокатів України»

Просмотров: 88 | Добавил: Александр | Рейтинг: 2.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Календарь
«  Март 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Форма входа
Погода

Copyright MyCorp © 2017
Бесплатный хостинг uCoz